9 клас (розробки, література)

11 січня.

Класна робота.

Тема: І. КОТЛЯРЕВСЬКИЙ. «ЕНЕЇДА». ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ.

НАЦІОНАЛЬНИЙ КОЛОРИТ. ПРОБЛЕМИ І МОТИВИ ТВОРУ.

ХАРАКТЕРИСТИКА ГЕРОЇВ, ЩО УОСОБЛЮЮТЬ САМОДЕРЖАВСТВО, ПАНІВ, ЧИНОВНИКІВ, ДУХОВЕНСТВО

Зміст роботи.

Опрацювати зміст 1, 2, 3 частини поеми «Енеїда»

1.     Теорія літератури (записати в зошит)

Травестія (від італ. «перевдягати») — різновид жартівливої поезії, коли твір із серйозним або героїчним змістом і відповід­ною формою переробляється у твір комічного характеру.

Пародія — сатиричний або гумористичний твір, що імітує творчу манеру письменника (або літературного напрямку) з ме­тою його висміяти. Зберігаючи манеру письма, пародист вкладає в неї інший, гротескний зміст.

Бурлеск — це жанр гумористичної поезії. Комічний ефект до­сягається або тим, що героїчний зміст зображується в пародій­ному тоні, або тим, що про буденне говориться піднесено.

Алюзія — художньо-стилістичний прийом, натяк на певний художній твір, сюжет чи образ.

Силабо-тонічна система (від гр. зіІІаЬе — склад, іопоз — на­голос) — система віршування, яка визначається кількістю скла­дів, числом наголосів та їх розміщенням у віршованому рядку.

2. Опрацювання твору

2.1. Історія та джерела написання «Енеїди» І. Котляревського. (прочитати за підручником с. 112-114)

Над «Енеїдою» І. Котляревський працював близько ЗО років (з перервами). Три перші частини вийшли друком у 1798 р., чет­верта — в 1809 р., п’ята — в 1822 р.; повністю твір завершено в 1825-1826 рр., а видано в 1842 р. після смерті письменника.

1798 р. перше видання «Енеїди» з’явилося завдяки ініціативі конотопського поміщика Максима Пурпури, який тоді служив у Петербурзі в медичній колегії і належав до гурту прихильни­ків української мови та літератури. До його рук потрапив список перших трьох частин поеми І. Котляревського, і Пурпура своїм коштом видає її з характерною присвятою: «Любителям малоро­сійського слова». Автор був незадоволений вчинком видавця (друк

здійснено без його згоди), проте патріотична ініціатива М. Пур- пури заслуговує на схвалення.

Вихід у світ «Енеїди» став епохальною подією в культурному житті України. Це була перша друкована українська книга, на­писана живою народною мовою, що своєю появою стверджувала початок етапу у розвитку нашої літератури.

Для написання твору автор скористався:

•   досвідом своїх попередників;

•   різдвяними, великодніми віршами мандрівних дяків;

•   реальною дійсністю того часу;

•   усною народною творчістю;

•   творчістю Г. Сковороди та бурлескно-сатиричною літературою XVIII ст.;

•   матеріалом з епізодами про життя українських козаків, стар­шин, селянства, міщан, священиків, учнів;

•   жартівливими ліричними віршами, інтермедіями до шкільних драм.

(2.2 – 2.6 записати в зошит)

2.2. Тема: змалювання життя українського суспільства к. XVIII — поч. XIX ст. різних верств населення.

2.3.  Ідея: висміювання українських панів і чиновників, козаць­ких старшин, їх паразитичного життя, обжерливості, пияцтва, нікчемних сварок і водночас уславлення патріотизму, вірності обов’язку, мужності, товариської солідарності (Еней, троянці, Низ та Евріал).

2.4.  Основна думка: засобом сміху викрити і засудити негативні соціальні явища суспільства к. XVIII ст.— поч. XIX ст.

2.5. Жанр:

а) епічна поема — великий віршований твір, у якому розпо­відається про значні події і видатних осіб;

б) травестійний (з франц. переодягання) твір. І. Котлярев­ський переодягає своїх героїв в український одяг, згадує про українські страви, напої, народні ігри, пісні, зображу­ються риси життя різних соціальних верств часів автора;

в) бурлескний твір вимагав, щоб про буденне говорилося під­несено, а героїчний зміст викладався вульгарно.

Таким чином, «Енеїда» — травестійна, бурлескна поема, оскільки створюється різкий контраст між першоджерелом, мі­фологічною темою й прийомами їх розкриття.

2.6. Проблематика:

•   соціальна нерівність;

•   патріотизм народних мас;

•   виховання майбутнього покоління;

•   дружба і ворожість;

•   любов і ненависть;

•   людяність і моральна нікчемність.

2.7. Особливості твору:( прочитати)

«Енеїда» — енциклопедія життя українського народу. Легко і невимушено вплітаються у сюжет поеми описи різних аспектів життя українця. У поемі зібрано велику й цінну етнографічну, етнологічну і фольклорну інформацію. У структурі поеми описано народні вірування, звичаї, ігри, обряди, справи, побут, кухню й одяг. І. Котляревський з гумором описує порядки в судах, вій­ську, канцеляріях. Місце у поемі знайдено й розповіді про вла­штування українських шкіл. У поемі відбито народну мову пе­ріоду Гетьманщини, у ній наводяться зразки не тільки мови суто народної, але й мови, притаманної козацькій верхівці, фактично новоутвореному українському дворянству. Українське присутнє у поемі в усьому. Етнічна картина Європи й Азії у поемі також проходить через «українізацію». Еней-козак зустрічає в антич­ному світі знайомі йому сучасні народи: гішпанців, прусів, та­тарву, ляхів, турчинів.

У поемі минуле стало сучасним, сучасне — минулим, геро­їчне — побутовим, а побутове — піднесено-урочистим.

2.8. Дійові особи «Енеїди».

2.8.1. Олімпійські боги:

•   Зевс (Зевес або Юпітер) — верховний бог, бог блискавки

і грому.

•   Юнона (Гера) — богиня шлюбу, його дружина.

•   Венера (Афродита) — богиня кохання, побічна дочка Зевса,

мати Енея.

•   Еол — бог вітрів, брат Зевса.

•   Нептун — бог моря, брат Зевса.

•   Вулкан — бог вогню, покровитель ковалів, чоловік Венери.

•   Меркурій — бог торгівлі, посланець богів, син Зевса.

2.8.2. Земні герої:

Еней — троянський цар, син Венери й Анхіза.

Анхіз — цар Трої, батько Енея.

Низ та Евріал — троянські воїни.

Дідона — цариця Карфагена.

Латин — цар Латинської землі.

Амата — його дружина.

Лавінія (Лавіся) — їх дочка.

Турн — цар рутульський.

Еванд — цар аркадський.

Палант — його син.

Сівілла — жриця бога сонця Феба.

2.9. Зміст твору.

Частина І. Початок подорожі Енея. Гостювання в Дідони. Буря на морі. Відвідини Енея із Сівіллою.

Частина І. У Сіцілії. Поминки по батькові Енея Анхізу. По­жежа (горить троянський флот).

Частина III. На землі Кумській. Зустріч Енея із Сівіллою, вони подорожують на той світ (опис пекла, раю). Зустріч із бать­ком Анхізом.

Частина IV. У Латинській землі. Вивчення троянцями латин­ської граматики. Обмін подарунками Енея із царем Латином. Під­готовка до війни, її початок.

Частина V. Війна між троянцями і рутульцями. Героїчний подвиг Низа та Евріала.

Частина VI. Продовження війни. Поєдинок Турна з Енеєм. Перемога Енея.

2.10. Композиція. Твір містить шість частин, які змістовно пов’я­зані з подорожжю Енея і тими пригодами, що трапилися з ним.

Експозиція: знайомство з Енеєм і його ватагою троянців, які

нагадують козаків-запорожців, з їх завзяттям, хоробрістю, весе­лими звичаями і войовничим настроєм.

Зав’язка: подорож Енея з троянцями у пошуках Італії.

Кульмінація: битва Енея з Турном, в результаті якої боги та­кож розділились на два загони.

Розв’язка: перемога Енея над Турном, бо Зевс зглянувся на ге­роя і став на його бік: Живе хто в світі необачно, / Тому нігде не буде смачно, / А більш, коли і совість жметь.

2.11. Сюжет.

У творі накладаються дві сюжетні лінії:

•   основна — реальні мандри запорозьких козаків після зруйну­вання Січі;

•   канва сюжету поеми Вергілія.

Перша сюжетна лінія домінує над другою через образну сис­тему твору. Звідси — історично обґрунтовані висновки про ха­рактери героїв як національних типів, а конкретно — як запо­розьких козаків.

Сюжет «Енеїди» майже відтворює сюжет Вергілієвої «Енеїди». Після зруйнування Трої Еней разом з уцілілими троянцями шу­кає Італію. Сім років злостиві боги водили їх морем. Коли тро­янці прибувають до Італії, їх зустрічають гостинно. Еней хоче одружитися з дочкою місцевого царя Латина Лавінією, але того ж

прагне Турн, цар рутульців. Турнові допомагають цариця Амата, дружина Латина, і цар Евандор. Боги також розділились на два загони: одні — на боці Енея, інші — Турна. Однак Еней перема­гає Турна в бою і стає чоловіком Лавінії.

2.1.    Національний колорит твору.

2.1.1.   Обряди. Еней поминає свого батькаАнхіза(«сороковини»). Загиблого Палантажінки обмили, вдягли в нове вбрання, «за­пхнули за щоку п’ятак ». Мимохідь сказано й про один з момен­тів весільного обряду: у Латина все було приготовлено до при­йому сватів — рушники і «всяка всячина», «що на сватання давали».

2.1.2.    Звичаї. Так, ідучи в гостину, люди підносили господарям хліб і сіль. (Юнона — Еолові, посли Енея — Латину). Еней гос­тинному Ацесту «за хліб подякував, за сіль». При зустрічі ге­рої, навіть незнайомі, «віддають поклон», Лавінія після смерті матері вбралася в чорний одяг.

2.1.3.   Ворожіння. Ворожили на теплих нутрощах забитого бика, на бобах і воді, підслухуванням під вікном тощо. Докладно роз­повідається, як у пеклі моторне дівча ворожить Енеєві на парі з киплячого горщика, в який закладено всілякі трави та гніздо ремеза.

2.1.4.    Народна медицина. І. Котляревський вибирає сміховинні способи. Наляканого морською бурею Енея, за словами Венери, «насилу баби одшептали». Сівілла вміє «трясцю відганяти», «завушниці пошептати», «волос ізігнати», «переполохи вили­вати». Пораненого Енея «Япид, цирульник лазаретний» лікує у свій спосіб: прикладає «припарки к тілу... і шевську смолу», щоб із сідниці героя вийшла стріла.

2.1.5.    Повір’я. У пеклі мучилися жінки, які «в комин літали», «їздили на упирях», «дощ продавали». За народним повір’ям, нечиста сила, з’явившись уночі, зникає на світанку. Картина пепла цілком побудована на народних повір’ях.

2.1.6.     Фольклор — важлива частина духовного життя нації. Крім численних прислів’їв і приказок у поемі названо пісні різ­них жанрів (історичні, козацькі, побутові, до танцю), а також фольклорні образи — персонажі та предмети (кобиляча голова, мавки, упирі, зцілюща вода, скатерть-самобранка, чоботи-ско- роходи тощо). Сівілла своїм зовнішнім виглядом, поведінкою, ворожбитськими вміннями близька до казкової Баби-Яги; ав­тор часом так її і називає.

2.1.7.    Імена героїв, географічні назви. Українські імена змішу­ються з античними, деякі з останніх «українізуються». Еней —

Енеєчко, Анхизович, Анхизенко; Лавінія — Лавіса, Лавісонька; Евріал — Еврусь тощо. Поряд з назвами місцевостей і поселень Стародавніх Греції та Риму згадуються й українські.

2.11.1.  Українська кухня здобула доброї слави в усьому світі. В «Енеїді» названо близько ста страв і напоїв — більше, ніж у спеціальній праці П. Маркевича «Обьічаи, поверья, кухня и напитки малороссиян» (1860).

2.11.2. Предмети побуту. Чоловіче, жіноче й дівоче вбрання, речі хатнього вжитку, господарський реманент.

2.11.3.    Розваги. У різних місцях тексту названо двадцять народ­них ігор («у свинки», «у Панаса», «в тісної баби», «вгоридуба» тощо) і майже стільки ж танців (горлиця, дуб, санжарівка, го­пак, трепак, гайдук таін.).

Для сучасного читача «Енеїда» може стати добрим посібни­ком з народознавства.

2.12. Історичний колорит твору.

У поемі описуються не події римської історії, а минуле і су­часна авторові дійсність. Найперше історичний колорит виявля­ється в зображенні мандрівок запорожців-троянців після зруй­нування Січі, структури козацького війська, його озброєння. Згадуються часи Сагайдачного, Дорошенка, Залізняка, епізоди з історії козацтва. Автор зі щирим захопленням і сердечним ще­мом описує могутність і красу колишнього козацького війська («Так вічній пам’яті бувало...»). Відчуття старожитності в чи­тача викликає і розповідь про різні події, що відбувалися в ми­нулому: війна зі шведами, землетрус у першій половині XVIII ст., страшні напади сарани, набори пікінерів тощо.

Писати правду про одну з найхарактерніших ознак того часу — кріпацтво — було суворо заборонено, атому в «Енеїді» знаходимо лише окремі натяки на це соціальне зло. Пророкуючи Енеєві ве­ликі багатства і владу, Зевс зазначає, що троянський герой «на панщину весь світ погонить». Пани в пеклі терпіли муки зате, що «людям льготи не давали і ставили їх за скотів». Юнона обіцяла Еолові подарувати «дівку чорнобриву», тобто кріпачку. На ви­падки закріпачення поміщиками вільних людей натякає автор, малюючи злих чарівниць з острова Цірцеї, які обертали людей на тварин. З позицій просвітителя-гуманіста І. Котляревський засуджує будь-яке пригнічення людини людиною.

2.13. Поетика твору.

І. Котляревський уперше в Україні написав епічний твір силабо-тонічним віршем (ямбом), найбільш відповідним для укра­їнської мови розміром.

3.16. Мова поеми.

Долаючи рамки запозиченого сюжету, переборюючи тради­ції травестійного, бурлескного жанру та штучної книжної мови, її «високий» стиль, І. Котляревський силою таланту й знанням життя народу та фольклору створив оригінальний реалістичний твір — і в цьому найбільше, епохальне, неперехідне значення по­еми — праматері нової української літератури.

3.17.  «Енеїда» І. Котляревського і музичне мистецтво.

Друге життя поемі дали опери «Енеїда» (музика М. Лисенка, лібрето М. Садовського), «Еней на мандрівці» (музика і лібрето Я. Лопатинського), оперета Г. Ашкаренка (лібрето М. Кропив- ницького) та інші ліричні твори.

Було зроблено й спроби екранізувати «Енеїду» методом муль­типлікації.

3.18.  «Енеїда» — показ соціального життя тогочасного україн­ського суспільства.

•   Як у творі І. Котляревський зображує кріпацтво? Кого і яким

чином він критикує у злочинних діях проти простого люду?

Найважливішою рисою епохи І. Котляревського було кріпа­цтво, але в поемі не дано розгорнутих картин кріпосницької дій­сності, тільки в окремих місцях автор виступає проти неподобств цієї системи. Найгостріший, хоч і непрямий виступ знаходимо в описі пекла: Панів за те там мордували / І жарили зо всіх бо­ків, / Що людям льготи не давали / І ставили їх за скотів.

Багатство поміщиків зростало за рахунок важкої підневіль­ної праці кріпаків, тому, чим більше кріпаків мав дворянин, тим більшим паном він вважався. Це явище І. Котляревський висміює в монолозі Зевса, який, пророкуючи майбутнє Енеєві, говорить: Не малий буде він панок. / На панщину весь світ по- гонить...

Досить прозоро натякає письменник на тодішні порядки, при яких вільні, але бідні люди часто потрапляли в кріпацтво через крутійство і загарбництво поміщиків. Коли троянці проїздили повз островів Цирцеї, паромщик застерігає Енея від злих зазі­хань чарівниць, які обертали людей на тварин.

Поміщики за тодішніми законами мали право робити з крі­паками, що хотіли: міняти, продавати, купувати! Це явище теж знайшло своє відтворення в «Енеїді»: Юнона обіцяє дати Еолові «дівку чорнобриву», тобто невільницю-кріпачку. У пеклі бачимо панів, які були «дівок охочі бить», зустрічаються тут також крі­паки «і панські, і казенні».

Разом з тим І. Котляревський відзначив появу і нового експлу­ататора: бог вогню, бог-коваль Вулкан поводиться зі своїми підле­глими як дрібний буржуа-жмикрут. Він сам ...потіє і трудиться, / Всіх лає, б’є, гука, яриться / К роботі приганя майстрів.

Дослідіть, як митець викрив і піддав гострій критиці хабар­ництво і кріпацтво — пороки феодально-кріпосницького чинов­ництва. Відповідаючи, наведіть переконливі приклади з поеми.

Все чиновне панство, яке в поемі виведено в образах богів- олімпійців, за всяку найдрібнішу послугу вимагає нагороди. Без хабара нікуди не можна поткнутися.

Сама Юнона, дружина верховного бога, не наважується без хабара просити бога вітрів Еола, щоб той зробив бурю на морі, і Еол за «подарунок» згодний на злочин — потопити в морі сотні невинних людей, які ніякого зла йому не зробили.

Харон, перевізши Енея та Сівіллу через Стікс, «взяв півал- тина за труди» (алтин — сім копійок).

Еней, добре знаючи «божеські звичаї, під час бурі поспішає по­обіцяти богові моря «півкопи грошей» (копа — 50 копійок), і хоч Нептун і раніше знав, що вітри не мають ніякого права на його «вотчину» — море, та лише тепер виганяє їх. Якби Еней не дав хабара, Нептун і пальцем не ворухнув би, щоб допомогти йому.

Навіть до рідного батька Зевса Венера не може з’явиться з по­рожніми руками, коли їй потрібно умовити його стати на захист Енея: вона «пішла к Зевсу на ралець» — тобто з якимсь пода­рунком. Такий же «ралець» обіцяє богам і Еней, коли троянські жінки підпалили човни. У відповідь на таку обіцянку зразу ж ...із неба дощ полився / В годину весь пожар залив, / Бахнуло з неба, мов із бочки...

Богині Прозерпині, дружині підземного царя Плутона, Еней приносить золоту гілку, щоб задобрити її чоловіка.

Сівілла теж не відстає від всевладних «богів» тодішнього су­спільства. Вона просить в Енея телицю для Феба, бога сонця і по­кровителя всіх страждаючих, а для себе безцеремонно вимагає: «Мені дай зараз за роботу». Сівілла, яка знала все на світі, свід­чить, що для того часу хабарництво мало силу неписаного закону й було дуже поширене: «Ти знаєш,— дурень не бере: / У нас хоть трохи хто тямущий, / Уміє жить по правді сущій, / То той хоть з батька, то здере».

Гострий осуд І. Котляревським цього потворного явища най­яскравіше проявився в тому, що дряпічок-чиновників письменник поміщає в пекло. Тут бачимо суддів, які «по правді не судили та тільки грошики лупили і одбирали хабарі»; крючкодера-жмикрута,

який чиєсь «діло», тобто судову справу, так «переіначив», що на­віть за тогочасними законами, за якими рідко карали хабарників, він міг потрапити у Сибір; у пеклі дуже багато різних чиновни- ків-крутіїв, бо все тодішнє чиновництво, за мізерним винятком, грабувало народ, беручи хабарі.

Яке значення мала протекція у стосунках між людьми? Чи підлягало це засудженню в тогочасному суспільстві?

Щоб досягти чогось, потрібно було мати якогось покровителя, чиюсь протекцію. Неписані закони протекції І. Котляревський го­стро висміяв. Так, Анхіз, який був страшний п’яниця і вмер, за­палившись від сивухи, потрапив до раю за протекцією Венери, бо був у родинних зв’язках з богами: Він божої,— сказала,— крові / І по Венериній любові, / Де схоче — буде там і жить.

•   Чому письменник негативно ставиться до «духовного чинов­ництва» — служителів церкви?

Жодного разу в поемі ці «пастирі духовні» не згадані при­хильно — вони завжди подані в сатиричному плані. Представники різних рангів духівництва — чорного і білого (ченці і попи) — му­чаться в пеклі нарівні з іншими грішниками за те, що не пиль­нували своєї «пастви», тобто не навчали людей добра, а прагнули до збагачення, не гребуючи ніякими засобами наживи.

Щоб підкреслити облудність духівництва — цього «халтур­ного роду», І. Котляревський іноді навмисно плутає слова, на­зиваючи попів жерцями, жерців попами, або прирівнює останніх до ворожбитів і чаклунів.

Висміює письменник і показну набожність різних ханжів. У пеклі знаходяться також ...святі понури... / Що не дивились і на світ... / На чотках мир пересуждали / І вдень ніколи не гу­ляли, / Вночі ж було не без гостей.

Слід зазначити, що співставлення друкованого і чорнового текстів «Енеїди» свідчить, що І. Котляревський для друку значно пом’якшує свої виступи проти духівництва.

•   У чому на прикладі твору виявилися антимілітаристичні по­гляди автора «Енеїди»?

•      Царський уряд, прагнучи загарбати все нові й нові землі, без­перервно вів війни із сусідніми державами. І. Котляревський сам брав участь у воєнних походах і бачив, скільки горя і сліз несла війна трудовому народові. Гостро сатирично зображує він війну в описі храму бога війни дволикого Януса: Війна в кривавих ри­зах тут, / За нею рани смерть, увіччя, / Безбожність і безчоло- віччя / Хвіст мантії її несуть.

•      У такому ж плані зображено і картини бою, коли озвірілі люди калічать та знищують один одного: / Тріщали кості, ребра, боки, / Летіли зуби, пухли щоки, / 3 носів і уст юшила кров: / Хто рачки ліз, а хто простягся, / Хто був шкереберть, хто ка­чався, / Хто бив, хто різав, хто колов.

•      Чимало батальних епізодів зображено карикатурно. Відверте глузування над войовничістю латинських правителів бачимо в сцені воєнних приготувань. Тут письменник звертається до ві­домого в народній творчості прийому,— так би мовити, навмисної мілітаризації речей хатнього вжитку, господарчого реманенту і на­віть страв: / Квачі, помело, макогони / В пушкарське відомство пішли; / Колеса, бендюги і кари / І самії церковні мари / В депо пушкарськеє тягли. / Для куль — то галушки сушили, / А бомб — то з глини наліпили, / А слив солоних — для картеч.

•    І.       Котляревський відверто проявляє свої симпатії до миро- любивої політики Латина і гостро засуджує войовничі настрої Амати. Але коли під тиском дружини Латин дає згоду на війну, автор змінює своє ставлення до цього персонажа.

•      З угодливим глузуванням і неприхованим презирством зо­бражує письменник і «причину» війни: під час полювання хорти Енея розірвали улюбленого цуцика старої Аматиної няньки, що жила самотньо в лісі. Із-за цього цуцика ллється кров, гинуть люди, знищуються матеріальні цінності.

•   І.       Котляревський гостро засуджує війну за інтереси панівної купки, але до війни за «общеє добро», за інтереси народу він ста­виться з повагою.

•      Яким чином письменник у поемі відтворив життя панівних класів у пеклі?

•      У його пеклі виведено цілу галерею повнокровних соціаль­них типів, які досить рельєфно відтворюють риси тогочасної дій­сності. Тут бачимо жорстоких і несправедливих панів, хабарни­ків і крутіїв-чиновників, жадібних і скупих попів, представників військової і цивільної влади та інших «п’явок людських». Але, засуджуючи пороки тогочасного суспільства не стільки із соці­альних, скільки з моральних позицій, І. Котляревський посадив до пекла немало й людей з народу.

2.   Тут мучаться злодії, вбивці, самогубці, брехуни, звідниці, ле­дарі, сутяги і т. д. Зокрема слід відмітити, що митець, який був педагогом, гостро засуджував і погане виховання дітей. Але всім цим грішникам письменник приділяє менш уваги — найчастіше він її тільки перелічує, в той час як на описі правил соціального порядку зупиняється докладніше і звертається до них неодноразово.

3.   Дати відповіді на запитання.(В зошитах)

 

Частина І

1. Еней був завзятішим за всіх:

а) рутульців; б) бурлаків, в) бурсаків; г) заробітчан.

2. Через що головний герой твору вимушений залишити Трою? Бо:

а)   прагнув вирушити в подорож;

б)   його переслідувала інквізиція;

в)   країна була винищена греками,

г)   виявив бажання якомога швидше потрапити додому.

3. Фраза, яку використав І. Котляревський у поемі, зазначаючи про втечу Енея з Трої:

а) «терпець урвався»; б) «п’ятами накивати»,

в)   «ні в сих, ні в тих»; г) «на два фронти».

4. Юнона не любила троянського ватажка, оскільки:

а)   той був спритним і «моторним»;

б)   надто вихвалявся своєю мужністю;

в)   не звертався до неї по допомогу,

г)   він зі своїм військом розгромив Трою.

5. Гостинець, з яким Юнона «мчалася до Еола»:

а)   новий одяг; б) смачна страва; в) вино; г) хліб-сіль.

6. Еола богиня називала паном:

а)   братом; б) сватом, в) світлістю; г) государем.

7. За те, що Еол допоможе Юноні покарати Енея і його прибіч­ників, богиня віддячить йому:

а)   грошима; б) чорнобривою дівчиною; в) конем вороним;

г)   половиною власної спадщини.

8. Чому богиня не отримала миттєвої допомоги від старого? Бо він:

 а) занедужав; б) не виявив зацікавленості до її прохання;

в)  хотів за це отримати великого хабара;

г)  не мав при собі помічників, виконавців його волі.

9. За те, щоб Нептун утихомирив бурю на морі, Еней:

а)  пообіцяв більше не плавати його водами;

б)  вимушений був ніколи не ловити рибу;

в)  сприятиме очищенню водних просторів;

г)  дав хабара підводному владиці.

10.Чому І. Котляревський співчуває Дідоні? Бо вона була:

а) вдовою, б) слабкою і беззахисною;

в)  бідною і хворобливою; г) маленькою на зріст і худою.

11.Троянці, характеризуючи Енея, назвали його:

а) гульвісою; б) гольтіпакою; в) бурлакою; г) паном.

12.Після веселощів богиня Карфагена подарувала троянському ватажку:

а) «півкопи золота»; б) діжку горілки; в) одяг і взуття,

г)  новий корабель.

13.Через що припинились гуляння козаків у Дідони, які тривали майже впродовж двох років?

а) Відсутність їжі та горілки;

б) «гостям» набридло безпутне життя;

в) рішення господарки припинити оргії;

г) незадоволення Зевса.

14.Яке завдання визначив верховний бог для Енея? Ватажок по­винен був:

а) знищити греків; б) відвоювати Трою; в) збудувати Рим,

г)  відремонтувати після бурі човни.

Частина II

1. Через шо троянці не мали можливості потрапити морем до Італії?

а) Негоду на морі;

б)  необхідність негайного ремонту човнів;

в)  прагнення відвідати царя Ацеста;

г) закінчувалася провізія і вода.

2. Територія, до якої вирішили пристати троянці, аби «збути горесті своєї», де земля багата:

а) Німеччина; б) Ісландія; в) Італія; г) Сіцілія.

3. Обряд, що проводили Еней і троянці, перебуваючи в гостях в Ацеста:

а)  сватання; б) хрещення; в) поминки; г) поховання.

4. Братом під час перебування у царя для Енея був той, хто:

а) дотримувався його поглядів; б) багато пиячив,

в)  веселив гостей;     г) міг виявити спритність і кмітливість в ігрищах.

5. Тарас, що повсякчас їздив з Енеєм, був:

а) хорунжим; б) лікарем; в) писарем; г) паромщиком.

Частина III

1. Гетьман, якого згадували троянці у своїх піснях:

а) П. Сагайдачний; б) І. Мазепа; в) П. Полуботок;

г)  Б. Хмельницький.

2. Бабу-Ягу І. Котляревський у поемі іменує:

а) Дідоною; б) Венерою; в) Сівіллою; г) Юноною.

3. Щоб потрапити до пекла, Енею необхідно було:

а)  отримати благословення від Плутона;

б)  тиждень не пиячити; в) знати молитви;

г)  мати гілку яблуні.

4. Кого в пеклі примушували лизати гарячі сковороди?

 а) Багатих і скупих; б) брехунів;

в)  тих, хто ізроду не женились; г) суддів і підсудків.

5. Венера є богинею:

а) шлюбу; б) кохання; в) вогню; г) вітрів.

Примітка. За кожну правильну відповідь установлюється

0,5 бала.

Домашнє завдання

Опрацювати ідейно-художній зміст частин 4, 5, 6 поеми «Ене­їда» І. Котляревського;

дібрати цитати щодо характеристики образів Енея, тро­янців (записати в зошити).